Ну взагалі-то я
мала стати лікарем. Такі плани були у моєї мами.
Усім було напевно
зрозуміло, що фізмат і бухгалтерія – це не моє (хоча, як не дивно, пізніше я
рік пропрацювала бухгалтером, але про те згодом). Так от, віддала
мене мама до медичного класу. Це була звичайна школа, але більше годин виділялося
на біологію та хімію, і раз на тиждень – навчання у медучилищі. За два роки я
вивчила медичну справу, фармакологію, анатомію, уколи вмію робити, і це вміння
не раз знадобилося мені в сімейному житті J Мене без іспитів
брали на фельдшерський відділ, але я ледь не довела мого батька до сердечного нападу,
бо вирішила поступати на музичний факультет.
Я закінчила музичну
школу, та весь цей час співала у дитячому хорі Українського радіо. Мої викладачі
радили ставати музикантом – бачили в мені потенціал. Але, чесно кажучи, не їхні поради стали вирішальними,
а моя закоханість у музиканта. Я хотіла бути ближчим до нього. У нас не відбулися
стосунки – він виявився одруженим, але вибір професії був зроблений, і мені
подобалося не тільки співати, а й вивчати історію музики, гармонію,
писати хорові аранжування. І головне – я відчула смак сцени. Це своєрідний наркотик, скажу вам.
Отак, звичайна
людська хіть вплинула на моє рішення, але у Бога були свої плани. Коли я
пізнала Його, музика стала для мене інструментом для прославлення Бога, хоча
робити це можна й іншими способами. У мене було чітке усвідомлення, що голос
даний мені, щоб співати про Бога та для церкви. Я не хотіла співом заробляти
гроші, не хотіла співати поза церквою.
Але для Бога
важливіше серце людини, ніж голос, і Він почав очищення мого серця, часом дуже
болісне для мене. Зараз я згадую про це, як про відвідання зубного: неприємні
відчуття, але лікування необхідне.
Не раз Бог закривав
переді мною двері, у які я хотіла увійти. Було не зрозуміло: чому?, навіщо? Це
було неначе ходіння в темряві, і лише тоненький промінь світла, лише на один
крок. Бог вчив мене довіряти Йому, і виховував ті якості, які потрібні Йому. У
посланні до Ефесян апостол Павло пише, що ми – Його творіння, створені у Христі
на добрі справи, що Бог наперед приготував для нас. Прочитавши це, я вірила, що
Бог створив мене не для усіх взагалі, а для конкретних справ, і дав мені інструменти,
уміння, таланти, необхідні для цього.
Інколи здається, що
те, чого ти вчився – то згаяний час. Просто невдалі пошуки себе. Ну от навіщо
мені було займатися бухгалтерією? Я – творча людина, музикант, фотограф. Як музиканта мене взяли на роботу до музею
Лисенка, і там я навчилася писати тексти й організовувати фестивалі. Потім
якийсь час працювала викладачем у дитсадочку та побачила зсередини, як працює
державна система освіти.
Якось подруга
запитала мене, чи можна одночасно працювати та служити Богові. Ну звичайно ж,
можна. Вона працює масажистом, і під час
сеансу масажу спілкується з людьми, вислуховує їхні переживання, свідчить
їм про Христа. І вона ще сумнівалася, чи
можна одночасно отримувати гроші та прославляти Бога. Я, звичайно ж, не
богослов, але, на мою думку, це ідеальний варіант, коли ти на роботі робиш щось
для Царства Божого. Ми маємо освячувати свою роботу, свою професію. Це дуже
складно, бо коли ти відмовляєшся грішити, світ тисне на тебе.
Я не можу довго
затримуватися на одному місці роботи, бо завжди маю свою думку, що часто не
співпадає з думкою керівництва. При цьому я сумлінно виконую свою роботу. Коли
ми всиновили дітей, і їх стало 5, завідуюча мого відділу прямо сказала: ти мені
не потрібна зі своїми сопливими дітьми.
Директор поставилася лояльніше (я навіть не буду казати про те, що закон
був на моєму боці, тут йдеться про людське ставлення) та перевела мене до
іншого відділу. На іншому місці роботи директор сказала мені: «Ми не будемо
цього робити, бо у нас немає війни», – знаючи, що мій чоловік служить у
Нацгвардії. Я плакала, але звільнилася. Потім була робота в одній соціальній
організації, куди я пішла, щоб допомагати вдовам, натомість виявилося, що я маю
заробляти на їхньому горі. Я знову звільнилася. Щоб зберегти сумління чистим,
інколи доводиться робити важкий вибір. Часом треба жертвувати роботою заради
сім’ї.
Здається, сумний
професійний шлях у мене, але на кожному місці я вчилася чогось нового, і
впевнена, що Бог хотів мене цьому навчити. Якось прочитала біографію одного
лікаря (ви могли читати його книги про те, як влаштоване людське тіло) – Пола
Бренда. У молодості він учився на майстра, який шиє взуття, а потім здійснив
свою мрію та став лікарем. Довгий час він вважав, що дарма витратив час, здобуваючи
професію чоботаря. Але потім, коли він почав лікувати людей, хворих на проказу,
винайшов спеціальне взуття для таких хворих. У нашому житті нічого не буває
марного. І я, прочитавши це свідоцтво, повірила йому. І навіть отримала
підтвердження.
Цього Різдва ми
організовували свято для родин учасників АТО. Мені знадобилися всі мої вміння:
і музиканта, і фотографа, і організатора, і бухгалтера, і сценариста, і
спеціаліста по фандрайзингу, і координатора, і багато іншого. Звичайно, я не
робила все те сама, над проектом працювало близько ста людей, але я легко розуміла,
що саме потрібно робити, давала адекватні завдання та могла перевірити їхнє
виконання.
Наразі я навчаюся й
отримую нову професію – менеджера. Також я фактично керую клубом для родин
учасників АТО. Ми надаємо психологічну та капеланську підтримку дружинам
воїнів, вдовам, діткам, мамам. Це не робота, бо я не отримую зарплати. Це
волонтерство, але займає воно весь мій вільний час, що не зайнятий вихованням
дітей. Я навіть не шукаю роботу по найму, бо знаю, що потрібна тут, і маю мир у
серці, хоча не можу собі дозволити багатьох матеріальних благ.
Дуже складно знайти
своє покликання, дуже складно жити відповідно йому, але одночасно час людина,
яка живе за покликанням, живе у мирі з собою та Богом. Наше сумління свідчить
нам, що ми все робимо правильно, навіть якщо люди навколо засуджують або заздрять.
Так було зі мною і
моїм чоловіком, коли ми всиновили трьох дітей, коли він пішов в АТО, а я його
підтримала. Нас просто не розуміли, і не розуміють досі. Але у нас у серці мир,
бо ми йдемо туди, куди веде нас Бог. Тут зауважу про дуже важливе доповнення
для мене як для жінки, яка перебуває в шлюбі. Усе, що я роблю, підтримує мій
чоловік. Бог не просто так дав настанову дружинам бути слухняними своїм
чоловікам. Він знає нас краще за нас самих. Ми можемо піти так далеко, що ніхто
не зупинить. Але не в той бік. Це не приниження, не утискання прав, а наш
захист. Бути слухняною чоловікові не означає бути мовчазною служницею. Моєму
чоловікові цікава моя думка, переживання, почуття, мрії, так саме як і мені –
його. Ми обговорюємо дуже багато питань.
Радимося, приймаємо рішення. Бути слухняною чоловікові означає бути
захищеною ним. І якщо ваш чоловік проти
того, щоб ви займалися служінням, чи пішли кудись вчитися, чи працювати,
сприйміть це як думку Бога. Чоловік може помилятися, а ви можете молитися про
те, щоб він змінив свою думку, і якщо Бог покличе вас до чогось, то не завадить
ніхто, а ви збережете чисте серце, виконуючи Божу настанову бути слухняною
чоловікові та поважати його.
Дуже часто, щоб
знайти своє покликання, треба вийти з зони комфорту. І пошуки себе не закінчуються на отриманні
диплому. Це тільки початок. Богу мало наших професійних навичок, Він хоче
змінити наші серця.
Мені 36 років, але
я й досі не знаю, куди веде мене Бог. Але я довіряю Йому. І йду крок за кроком.
Дуже довго у мене
було відчуття, що Він готує мене до чогось. За своє життя я багато чому
навчилася. У мене п’ятеро дітей, і кожен додавав мені сил і творчої енергії. Діти
дивним чином розкривають мій потенціал. Може саме це мав на увазі апостол
Павло, коли писав, що жінка спасеться через народження дітей?
Усім відомо, що
професія «мама» включає в себе і вміння повара, і медсестри, і вчителя, і
бухгалтера, і художника, і безлічі інших умінь.
Жінка створена
Богом з уміннями робити багато та одночасно. Раніше я цього лякалася та думала:
якщо я вмію так багато, мабуть, я дилетант у чомусь?
Так, перш за все я
мама, але знаю, що не тільки мама. Є щось ще.
Коли діти
виростуть, у житті не повинна залишитись порожнеча. Жінка перш за все –
особистість. Я – донька Царя, яку Він
любить і плекає. І немає значення, чи є поруч діти та чоловік, яка у мене
професія, я належу Богові.
