На перший погляд, здається, що це не так.
Чомусь деякі мами хочуть, щоб їхня дитина обов’язково грала головну роль у дитсадівській виставі, або співала соло. А їхня дитина, можливо, майбутній комп’ютерний геній чи всесвітньо відомий кухар. Мама цього не бачить і реалізує своє власне хибне уявлення, роблячи дитину нещасною.
Якось у мене був випадок в дитсадку, де я працювала вчителем музики. Ми ставили казку про лінивих мишенят Крутя і Вертя з приводу осіннього свята урожаю.
І вихователька дала роль мишеняти дівчинці, назвемо її Леся, яка дуже соромилась. Їй було дуже важко, вона була перелякана, і ледь могла вимовити слова, хоча знала їх напам’ять. Я підняла питання зміни артистки, і виявилося, що мама Лесі дуже наполягала на головній ролі, а вихователька не змогла їй відмовити. Чого домоглася мама?
Вона зробила нещасною власну дитину, яка не переносила публічності, не була артистичною і не справлялася з роллю. Ну і зіпсувала загальне враження від спектаклю.
А Леся, до речі, дуже гарно малювала, як виявилося. Вона любила тишу, та виражала свої емоції через фарби та олівці. Сподіваюся, мама таки це помітила та стала розвивати справжній талант своєї дитини. Не питайте, чи говорила я їй про це. Звичайно ж говорила, але не завжди мами хочуть чути думку педагога.
Сучасне суспільство буквально схиблене на гуртках. Якщо дитина не ходить на танці, англійську, французьку, плавання, музику і теквондо одночасно, значить, батьки не займаються її вихованням. Водити дітей на гуртки починають з раннього віку - тільки-но дитина навчилася ходити, мама шукає дитячі курси англійської. Звичайно, комерційні заклади реагують на цей попит, заохочуючи батьків витрачати шалені кошти. І у цій гонитві в стилі «щоб було не гірше як у людей» ми втрачаємо власних дітей.
Дитина має розвиватися відповідно віку. В ранньому віці потреби дитини не такі, як у шкільному.
Приблизно до 3 років дитина усвідомлює себе єдиним цілим з мамою.
Не втомлююсь повторювати приклад про немовлят - сиріт Другої Світової, які отримували належний догляд, були чисті, доглянуті, ситі, але їх ніхто не брав на руки. Абсолютно здорові діти вмирали одне за одним. Їм потрібна була мамина любов.
Згадайте малюків на дитячому майданчику. Ось приходять вони з мамою вдвох, малюк бере відерце і лопатку, йде до пісочниці, він знає, що мама поряд, та інколи поглядає в іі бік. Інколи прибігає до неї показати щось цікаве або принести на збереження цінний камінчик, листочок чи квіточку, притулитися та побігти далі. Мама поряд, малюк відчуває себе у безпеці, та може пізнавати світ. Згадайте реакцію маленьких діток, якщо мама раптом зникла. Дитині вже нічого не цікаво, вона шукає маму.
Здорові стосунки з мамою у віці до 3 років є фундаментом розвитку дитини на все життя.
Саме тому дуже часто діти, які виховуються у дитбудинках, мають діагнози затримки загального психічного та мовленнєвого розвитку. Справа зовсім не в генетиці. Їм просто немає на що опертися, щоб рухатися далі, немає землі під ногами.
Вони знають, що нікому не потрібні. Вони знають, що плакати немає сенсу, бо все одно ніхто не підійде. Няні дитбудинку не підходять не тому, що погані. Є різні причини, чому вони цього не роблять, в тому числі і велика кількість дітей.
Тому всиновлені малята перший час дома не подають голосу. І можна казати, що дитина почала адаптуватися, коли вона починає плакати і давати знати про свої потреби.
В дитячих будинках діти проводять час майже так само, як і в дитсадку. З тією різницею, що ввечері їх не забирають мами. В дитбудинках є і логопеди, і дефектологи, і психологи, і вчителі музики, і спортінструктори. Але це не допомагає дітям розвиватися належно, бо немає головного - фундаменту, опори - батьківської турботи та безумовного прийняття, стосунків прив’язаності.
Якщо дитину люблять, вона є сама собою. З народження проявляється характер дитини та її унікальна особистість. Хтось спокійний, а хтось дуже брикливий, хтось спить більше за інших, а хтось дуже перебірливий в їжі. Є хитруни і вигадники, дослідники і художники, мрійники і філософи. І спостережливі батьки споглядають на унікальну особистість своєї дитини. В сім’ї, де кілька дітей, особливо помітно, якими різними можуть бути навіть рідні брати і сестри.
Як мама я вважаю своїм завданням допомогти своїм дітям розвивати ті здібності, таланти та риси характеру, які заклав у них Творець. Так, батьки є учасниками цього творіння, але все життя дає Бог, і Він закладає в людину те, що робить її унікальною.
Батьки мають стати тренерами, коучами, наставниками для своїх дітей, підготувавши до того моменту життя, коли діти стануть дорослими і повністю самостійними, а батьків уже не буде поруч.
Я вірю, що у кожної людини є покликання, призначення.
Звичайно, не бійтесь пробувати. Ви ніколи не дізнаєтеся, чи має ваша дитина хист до спорту, якщо не віддасте її на спортивний гурток. Розкажу на прикладі своїх хлопців. Ми стали ходити до футбольного клубу, не просто там якогось, а до солідної державної спортивної школи. Не пішло. І так намагалися, і так. Хлопцям то подобалося, то не подобалося, але ми були у найвідсталішій групі і тренер ввічливо натякав мені, що зірок з неба вони не хапають. Ми припинили ходити, але я хотіла знайти щось, що допоможе розвиватися фізично та зберегти здоров’я та рівну спину зокрема.
Була можливість піти га гурток танців безкоштовно, при школі. Туди уже ходила старша донька. Орест не захотів, а Коля пішов за компанію. І диво, наш незграбний дерев’яненький Коля почав танцювати! В нього виходить! І що головне, йому подобається.
Ореста ми відправили на плавання через рекомендацію невролога. Головний біль, який мучив дитину, минув. І йому подобається ходити до басейну, хоча інколи вередує від загальної втоми. Інколи ми пропускаємо, а інколи я наполягаю, що потрібно піти, і після басейну він мені каже: мама, мені стало легше.
Я не ставлю собі мети зробити з синів майстра спорту та зірку-танцюриста. Ми ходимо на ці гуртки для їхнього фізичного та емоційного розвитку. І шукаємо такий режим, який буде комфортним для дитини.
Велике значення має також особистість педагога. Інколи не рід діяльності не підходить дитині, а конкретний вчитель.
Знову ж таки розкажу про наш досвід.
Ще коли Оресту було півтора роки, він накалякав малюночок восковими олівцями. Я звернула увагу на те, як він підібрав відтінки, домалювала корабельчик, і у нас вийшла картина – захід сонця на морі.
Я спостерігала за сином, і бачила, як він неординарно і водночас зі смаком підбирає кольори, відтінки, як будує композицію малюнку. І почала шукати гурток малювання або вчителя, який би приходив додому.
Ми змінили кілька гуртків та вчителів, періодично кидаючи та починаючи знову, поки знайшли нашого вчителя, якого син любить, поважає, слухає.
Кожна людина має свій унікальний набір здібностей, рис характеру. У деяких дітей яскраво виражені певні таланти, а у інших або дуже широке коло зацікавлень, або навпаки, здається, що талантів і зовсім немає, їх важко визначити.
Розвиток дитини – це не тільки розвиток її здібностей, які пізніше можуть стати основою професійної діяльності. Вікова психологія розрізняє кілька періодів у житті кожної людини. Для кожного періоду характерний розвиток певних навичок, особливості психічних та фізичних процесів. Трапляються кризи певного віку, коли дитина, долаючи кризу, виходить на новий рівень розвитку. Для кожного віку притаманна так звана провідна діяльність – те, через що дитина пізнає світ в даний період. Наприклад, для однорічки це так звана маніпулятивна діяльність. Всі ви бачили, як діти такого віку колотять ложкою по каструлі, або витягають речі з коробки. Таким чином дитина пізнає світ. Потім основною діяльністю стає гра, що яскраво виражено у дітях дитсадівського віку. Через гру вони «перетравлюють» всю інформацію, яка надходить до них із зовнішнього світу. Наприклад, у нас був період, коли діти дуже хворіли, ми лежали в лікарні, робили уколи. І діти стали часто грати в лікарню, робити уколи ведмедику, ляльці, дракону - всім підряд. Вони програвали свою життєву ситуацію та засвоювали новий досвід через гру.
Тільки після кризи 7 років основною діяльністю дитини стає навчання. І вона буде успішною в ньому, якщо попередній розвиток був успішним, тобто дитина відчуває себе прийнятою батьками, з якими у неї сформовані стосунки здорової прив'язаності, дитина достатньо грала та засвоювала важливий для неї життєвий досвід через гру.
Що ж ми робимо з дитиною, коли змушуємо її вчитися з народження? Ми отримуємо дітей, які знають три іноземні мови, але не вміють ходити на горщик відповідно віку. Отримуємо підлітків, які уже нічого не хочуть, тому що звикли, що батьки приймають рішення за них. Отримуємо, врешті-решт, суспільство споживачів, не готових творити та віддавати, мислити та співчувати.
Я не хочу сказати, що до трьох років мама має бути прив’язана до дитини цілодобово. Але мама має розуміти особливості віку своєї дитини та її вікові базові потреби, та старатися забезпечити їх в першу чергу. Мама має право на відпочинок, а для цього має право залишити дитину з нянею, бабусею, татом, або віддати до ясел. Але це не повинно тривати довго. Скільки годин потрібно, щоб сходити до лікаря, або щоб посидіти з подружкою у кав’ярні та відновити свої душевні сили? І, відновивши сили, повернутися до своєї дитини, для якої ви є центром всесвіту. Поки що є. Цей час мине швидко.
Я не хочу сказати, що дітей 4 – 6 років не потрібно водити на гуртки. Але варто пам’ятати, що в цьому віці дитина має володіти навичками гігієни, догляду за собою, спілкування з однолітками. В цьому віці йде активний розвиток мовлення та підготовка руки до письма, а тому важливо розвивати дрібну та крупну моторику. Але пам'ятати, що у кожної дитини свій, унікальний темп і напрямок розвитку.
Прислухайтеся до своєї дитини, любіть її, розмовляйте з нею, і вона розквітне талантами.
